Підписатись
Відписатись

 
Допомога іншому як феномен міжособистісних відносин відбиває, з одного боку, особливості суспільних відносин, з іншого боку –

ОСОБИСТІСНО-ЦЕНТРОВАНА ПСИХОТЕРАПІЯ ТА ДОПОМОГА ІНШОМУ

Наконечна М.М.

м. Львів

Допомога, як і психотерапія, є актом взаємодії. Ця взаємодія може мати різні форми та особливості динаміки. Дана взаємодія допомагає іншій людині краще усвідомити себе, зайняти особистісну позицію, бути суб’єктною. Це є головним у справжній допомозі іншому, і це є умовою успішності психотерапії. Все це дає людині можливість зробити кроки у напрямку конструктивних змін, тобто особистісно розвиватися.

Оскільки основна ідея К.Роджерса в тому, що людина відпочатково здатна до самовдосконалення, особистісного зростання, то допомога, коли вона має місце в житті людини,  сприяє розвитку особистості, адже все конструктивне є водночас особистісно розвиваючим.

К. Роджерс стверджує, що відносини можуть бути допомагаючими за умови своєї спрямованості на покращення життєдіяльності, розвиток зрілості та особистісне зростання.

Допомога іншому – це взаємодія з іншим, що здійснюється з метою:              1) полегшення його страждань; 2) сприяння його розвитку, розкриттю потенціалу його здібностей.

Цілі психотерапії К. Роджерсом визначаються так: “Мета – не вирішити окрему проблему, а допомогти індивіду “вирости” таким чином, щоб він сам міг справлятися з існуючою, а також з наступними проблемами, будучи вже більш інтегрованою особистістю”<3; с.36>. Отже, справді допомогти – і в повсякденно-житейському смислі цього слова, і в науково-психологічному, і в психотерапевтичному – це не означає зробити щось “за” людину, замість неї, вирішити її проблему без її участі, а зробити так, щоб людина могла зробити це сама, щоб вона стала суб’єктом свого життя.

Перша стадія психотерапії, за К.Роджерсом, полягає в тому, що людина звертається по допомогу. Найсуттєвішим моментом тут є прийняття відповідальності за прихід до психотерапевта, що означає водночас прийняття відповідальності за роботу над своїми проблемами. В процесі допомоги в повсякденному житті все значно складніше. З одного боку, людина може не звертатися по допомогу до когось, але явно її потребувати. З іншого боку, часто людина не схильна брати на себе відповідальність ні за процес взаємодії, ні за свої проблеми, ні за життя в цілому. І тоді іноді сама допомога полягає в тому, щоб зробити людину більш відповідальною, а це змушує її проявляти активність по вирішенню власних проблем, бути більш суб’єктною, усвідомлювати різні аспекти свого життя.

К. Роджерс формулює основну гіпотезу таким чином: “якщо я можу створити певний тип відносин з іншою людиною, вона виявить в собі здатність використовувати ці відносини для свого розвитку, що викличе зміну і розвиток її особистості”<2; с.75>.

К. Роджерс вважає, що потрібно створити певний тип відносин з іншою людиною (під час психотерапії), які б відповідали наступним умовам: правдивість стосунків (в інших роботах К.Роджерс називає це конгруєнтністю); прийняття іншої людини; емпатія (розуміння думок і почуттів).

Певний тип відносин з іншим створює умови для розкриття, реалізації суб’єктності іншого, а в цьому і полягає справжня допомога. Все це призведе до розвитку особистості. Отже, допомагаючі відносини є психологічним засобом розвитку особистості. 

Правдивість відносин, яка досягається через конгрунтність, є важливою умовою допомоги іншому в розумінні К. Роджерса.

Допомагаючий індивід повинен вміти створити такі відносини, які може використати суб’єкт, що потребує допомоги.

Усвідомлення динамічності, мінливості внутрішнього світу іншої людини є необхідним для процесу створення допомагаючих відносин.

Захищеність, яка, на думку К. Роджерса, є наслідком взаємної поваги та любові, є невід’ємною частиною справжніх відносин допомоги.

Наслідком емпатичного розуміння іншої людини є свобода, яка розкриває потенціали самоусвідомлення та саморозвитку.

З установки допомагаючого суб’єкта на конгруентність, прийняття та емпатію виникають правдиві відносини, захищеність та свобода індивіда, якому допомагають. Такий тип взаємодії завжди, на думку К. Роджерса, призводить до конструктивного розвитку особистості.

К. Роджерс в останні роки свого життя виявив ще одну особливість особистісноцентрованого підходу в психотерапії. “Коли я знаходжуся в найкращій формі як фасилітатор чи терапевт, тобто коли я найближче до мого внутрішнього, інтуїтивного Я, коли я якимось чином доторкаюся до невідомого в мені, коли, можливо, я знаходжуся у трохи зміненому стані свідомості, тоді все, що б я не робив, виявляється цілющим” <5; с.50>. За таких умов сама присутність психотерапевта, на думку К. Роджерса, допомагає клієнтові. Ставлення психотерапевта трансцендує себе і стає частиною чогось більшого. Внутнішня сутність терапевта нібито доторкається до внітрішньої сутності клієнта. Відбуваються зростання, особистісний розвиток обох суб’єктів взаємодії. Цей – трансцендентальний – вимір особистісноцентрованої психотерапії надає даному типу психологічної практики філософсько-світоглядного спрямування. Допомога іншому як акт взаємодії у найвищих, духовних своїх проявах, безперечно, також включає в себе зазначену К. Роджерсом особливість.

Функція терапії, на думку Д. Брезієра, може полягати в тому, щоб створити для клієнта ситуацію, в якій він зможе повернутися до природнього, альтруїстичного існування. Діяльність клієнта сприяє його розвитку лише в тій мірі, в якій клієнт засвоює альтруїстичну установку. З іншого боку, якщо психотерапевтичний процес сприяє особистісному розвитку психотерапевта, тоце відбувається завдяки переважній увазі до іншої людини, а не до себе, відмови від власних інтересів та зайняттю повністю альтруїстичної позиції.

Д. Брезієр наголошує: “Альтруїстична установка, яка сприяє особистісному зростанню, не задається людині зовні, але виникає зсередини” <1; с.81>. Автор висуває припущення, що фундаментальним принципом, який стосується людської природи, може бути альтруїстична орієнтація, а її похідною – саморозвиток. Такий підхід суперечить численним уявленням про первинність саморозвитку, але в цілому він є логічним та грунтується на аналізі даних психотерапевтичної практики. Отже, не первинний нарцисизм, а первинний альтруїзм є основою людської природи.

Психотерапія в цілому за своєю сутністю є альтруїстичною діяльністю. Концепція Д. Брезієра підкреслює важливість альтруїстичної орієнтації, яка стимулює розвиток і саморозвиток. Це дуже тісно пов’язане з нашим уявленням про допомогу іншому як психологічний засіб розвитку особистості.

На прикладі особистісноцентрованої психотерапії К.Роджерса ми розглянули, наскільки тісно переплетені конструкти допомоги іншому та особистісного розвитку. Недирективність підходу К. Роджерса допомагає підкреслити вільний, творчий, розвиваючий характер взаємодії, яка будується на альтруїстичних засадах.

 

Література: 

>1.         >Брэзиер Д. Любовь как необходимое условие: клиентоцентрированный подход за пределами Я // Карл Роджерс и его последователи: психотерапия на пороге XXI века / Под ред. Д. Брэзиера. – М.: Когито-Центр, 2005. – С.78-99.

>2.         >Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ./Общ. ред. и предисл. Исениной Е.И. – М.: Издательская группа “Прогресс”, “Универс”, 1994. – 480с.

>3.         >Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической работы: Монография. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 464 с.

>4.         >Роджерс К., Фрейберг Д. Свобода учиться. – М.: Смысл, 2002. – 527 с.

>5.         >Роджерс К. Клиентоцентрированный/человекоцентрированный подход в психотерапии // Вопросы психологии. – 2001. - №2. – С.48-58.  

 

Перейти до дискусійного клубу(прохання вказати назву статті)
Архів новин  2006  2007  2008  2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015  2016  2017