Підписатись
Відписатись

 

Декілька кроків від сумного до веселого в гештальт-терапії або візуалізація ЕНГРАМ

 

ОКСАНА ГАЛЬЧУК

 


Сучасний експресивний стан людського суспільства є дуже сприятливим для формування і виникнення психотравмуючих ситуацій, психологічних травм. Збільшується кількість людей уражених соматоформними, психосоматичними, фобічними, панічними, депресивними розладами. Ця сумна картина стану психологічного здоров’я на всіх рівнях життя –  особистісному, соціальному, – ґрунтовно насичена негативними емоціями, підвищенням рівня стрес-факторів. Негативний емоційний компонент, на мою думку, виступає найважливішим чинником пускового моменту перелічених патологій, починаючи з утробного періоду чи раннього дитинства.

Термін корекції цих явищ психотерапією може бути дуже довготривалим, а може складатись із "декількох кроків", унаслідок яких активна саморегуляція, корекція, адаптація психофізіологічної структури зумовлює вивільнення людини від психотравм досить швидко, що є втішним фактором.

У свій час, відомий російський учений Олексій Ухтомський <1, 251> виявив комплекс структурно-функціональних змін, які фіксують не тільки певну зовнішню ситуацію, але і суб’єктивне відношення до неї. Це утворення він назвав енграмою. Використовуючи весь раніше набутий досвід і опираючись на фактори, що вже відсутні в теперішньому часі, енграма виявляється надлишковою. Завдяки цьому, вона стає основою активності організму, реалістичного прогнозування ним майбутніх ситуацій. Пам’ять організована в просторі і часі. Фактор часу є найбільш проблемним у відображенні. Відомо, що в пам’яті події розташовуються по осі часу, з відображенням їх реальної тривалості. Зрозуміло, що формування і відтворення таких енграм можливе тільки на основі існування власного часу у головному мозку. На ґрунті такої компресії часу створюється внутрішній хронотроп ( за О. Ухтомським)<1, 251>, тобто внутрішній просторово-часовий образ зовнішнього єдиного просторово-часового світу. При відтворенні такої енграми обов’язковим є відображення реальної фізичної зустрічі з об’єктом, що і відбувається в психотерапії. Тому, енграма з моделі минулого переміщується в майбутнє і стає фактором, що визначає мету поведінкового акту, який має відбутись. Мета у вигляді реальної енграми випереджує наслідок або дію з їх результатами.

Відтворення часових нейрологічних енграм за допомогою відновлення в пам’яті емоційної реакції на подію, сприяють вивільненню пам’яті від травмуючих ситуацій з подальшою можливістю адаптації та саморегуляції нейрогуморальних процесів у всіх системах, регуляції роботи симпатичного та парасимпатичного відділу АНС, тобто тотальної саморегуляції організму.

Емоційна пам’ять є мотивована трьома видами мотивацій: біологічною, нейрофізіологічною і психологічною; вона активізує різні відділи мозку, зумовлює утворення відповідних конструкцій гормональної "мозаїки". Цей вид пам’яті характеризується (за К. Громовою, 1980) <1, 261> надмодальністю (формування і відтворення може відбуватись при будь-яких сенсорних впливах); формується дуже швидко, часто з першого разу (на відміну від умовно-рефлекторної); характеризується діяльністю запам’ятовування і відтворення інформації, тобто забезпечує підсвідому сферу людської психіки (Е. Константов, 1977) <1, 261>.

В процесі онтогенезу головна функція емоцій – функція оцінки змісту різноманітних життєвих явищ (Рейковський, 1942).

Функція оцінки теперішнього має місце при співвідношенні певних явищ з потребами індивіда. Про події, що сприяють задоволенню потреб в теперішньому часі сигналізують позитивні емоції. Завдяки емоціям образ світу складається з різноманітних і багатозначних явищ, а психіка отримує характеристику небайдужої. Характер емоцій визначається наявністю актуальної потреби і оцінкою індивідом ймовірності її задоволення. Зростання цієї ймовірності також породжує позитивні емоції. У мисленні вони не тільки відображають відношення між мотивами і результатами розв’язання якогось завдання, а і виділяють, в їх умовах, зони пошуку невідомого.

Емоція, як цінність, зумовлює схильність до одних видів діяльності і упередження до інших. Український письменник М. В. Гоголь, характеризуючи свою ранню творчість, писав: "Щоб розважити себе самого, я придумував собі все смішніше, що тільки міг придумати… Можливо з роками… веселість уся зникла б, а з нею разом і моє письменництво". Активність емоційної пам’яті зумовлюється здатністю емоцій стенічним чином впливати на діяльність.

Генетично пізнішою формою емоцій є емоційний чуттєвий план, завдяки якому той чи інший об’єкт може бути приємним, смішним, нудним, ніжним і т. д. Це робить довкілля багатим на різноманітні емоційні відтінки.

Почуття і емоції утворюють багаторівневий і багатоманітний світ емоційних явищ. Почуття сигналізують індивіду про стан його потреб, вони оцінюють діяльність, що відповідає потребам, характеризують відношення між їх складовими, характеризують особистість, відображаючи всю складність її взаємин зі світом. Почуття позаситуативні і є досить стабільним механізмом регуляції діяльності. У емоціях відображається зміст ситуації, в якій перебуває людина, а в почуттях – зміст предметів і явищ необхідних для нормального перебігу життя індивіда.

Зокрема, естетичні почуття переживає людина, яка сприймає оточення з погляду її уявлення про прекрасне, смішне чи огидне в стані від легкого хвилювання до глибокої схвильованості. До естетичних почуттів належать також почуття комічного, гумору. Почуття комічного є результатом усвідомлення виявленої людиною невідповідності між рольовою і реальною поведінкою певної особи. Почуття гумору передбачає об’єднання в одному явищі і негативних і позитивних рис, причому у створеному образі другі переважають над першими. Інтенсивність естетичних почуттів великою мірою залежать від досягнутого індивідом рівня психічного розвитку.

Емоції не обмежуються тільки суб’єктивними переживаннями, але і впливають на фізіологічні процеси (вегетативні і гормональні) через механізми пам’яті. Робота з емоційною пам’яттю полягає у вивільненні заблокованих центрів, ділянок ГМ та СМ. Відбувається процес виведення енграм на рівень свідомості з подальшою стабілізацією гомеостазу за рахунок саморегуляції.

Стабілізація саморегуляції органічних систем і їх структурне відтворення ґрунтується також і на рівні генетичної пам’яті. Носієм генетичної пам’яті є нуклеїнові кислоти, що дозволяють забезпечити стабільність збереження інформації. В основі зміни такої інформації у філогенезі лежить мутагенез. Відтворення змінених форм відбувається з участю білків-ферментів. Генетична детермінація властивостей вищої нервової діяльності є чітко запрограмованою, що свідчить про варіативність відповідних генетичних інтеграцій. Цей вид пам’яті також пов’язаний з емоційною сферою життя людини.

При стимуляції мозку з допомогою фармакологічних препаратів є можливість провокувати емоційні реакції без відповідного емоційного стану, що попередньо локалізується транквілізуючими засобами психотропних речовин. З іншого боку, активізація моделюючих структур лімбічної системи може викликати чіткі зсуви емоційного стану, які порушують адекватність реагування, але не знаходять прямого зовнішнього прояву (Вальдман, 1972) <1, 180>.

Емоції, як форми психічного стану, не завжди ідентичні до дії. Людина може переживати емоції, не здійснюючи ніяких дій при вольовому стримуванні, але при цьому вегетативні компоненти, як правило, не вдається подавити через те, що вони майже не піддаються зовнішній регуляції. Емоції забезпечують домінантний характер дії і тому вони можуть включатись у всі ланки умовно-рефлекторного процесу, виступаючи в якості умовного сигналу чи фактору підкріплення або повноправного учасника асоціативного процесу.

Першу стадію утворення будь-якого умовного рефлексу, що називають стадією генералізації, вважають також емоційною стадією. Саме на цьому рівні відбувається гіпермобілізація вегетативної сфери організму. Якщо зміцнення умовного рефлексу супроводжується послабленням емоційного напруження і переходом до вибіркового реагування на умовний сигнал, то виникнення емоцій стимулює до вторинної генералізації, розширюється діапазон енграм. Завдяки повторному переживанню емоцій у психо-терапевтичному процесі, які сформували симптом, тобто відтворення енграм і робота з ними, є основою стимуляції саморегуляції у формуванні нових умовно-рефлекторних конструктів на місці виявлених, травмуючих, раніше зафіксованих емоційною і нейрологічною пам’яттю.

У ситуації стресу не сама дія, а відношення до дії, негативна оцінка з сенсорної, психологічної чи соціальної точки зору є причиною емоційно-стресової реакції організму (Вальдман та ін., 1979) <1, 184>. Психологічні особливості людини, особливості емоційного сприйняття і емоційних властивостей особистості визначають тип реагування і спрямованість поведінки: стадію тривоги, стадію резистентності (адаптація здійснюється системою гіпоталамус – кора наднирників, активними гормонами, а саме аденокорти-котропними); стадію виснаження (психічна дезадаптація). Максимальне напруження механізмів захисту виникає при невизначеності, загрожуючій ситуації, при неможливості здійснити готові програми діяльності при терміновому підборі нових поведінкових дій. Найреактивнішою структурою є кора великих півкуль (в ній мітохондрії та синапси, особливо гальмівні), а в самій нервовій клітині – ферменти системи енергетичного та медіаторного обміну.

Одним із ефективних психотерапевтичних прийомів є активізація людиною власних компенсаторних механізмів мозку, які спрямовані на вивільнення від патогенних процесів чи їх ослаблення, тобто саморегуляція. Регулююча функція емоцій особливо яскраво виявляється при конкуренції мотивації, при виділенні домінуючої потреби. Керування емоціями безпосередньо пов’язане з фізіологічними механізмами волі. Важливою є підкріплююча функція емоцій.

Якщо існує дві рецепторні гіпоталамічні емоційні системи (Бовард, 1958): емоційно-позитивна у передніх і латеральних ядрах гіпоталамусу та емоційно-негативна у задніх і медіальних його відділах; крім того, у системі організації механізму емоцій приймають участь гіпокамп, мигдалина і фронтальні відділи неокортексу, у яких формуються не окремі емоції та потреби, а операції, необхідні для ґенезу найрізноманітніших функціональ-них станів (Симонов П. В.), то аналогічним буде і очевидне утворення розладів психогенетичного характеру по тих же схемах на емоційному ґрунті, що також фіксуються та відреаговуються у цих же відділах головного мозку.

Значення саморегуляції процесів збудження і гальмування самим організмом людини займає все помітніше місце в психотерапії. Застосування транквілізаторів, нейролептиків з метою регулювання метаболічних процесів та гомеостазу в заданому параметрі, звужується або взагалі припиняється.

Мій метод візуалізації енграм допомагає зупинити руйнування метаболічних процесів, що мають місце у перелічених на початку доповіді розладах. Крім того, ефективність візуалізації енграм підтвердилась і у роботі з комунікативними, поведінковими розладами, деформаціями особистості деяких видів (нарцистичною, істероїдною), різними видами неврозів, анорексією, простатою. Патологічні метаболічні процеси стабілізуються. Візуалізація енграм пояснює причини хворіб чи станів при наявній свідомості (на відміну від гіпнозу). Адже зрозуміло, що витіснені травми не "дрімали", нікуди не дівались, а, залежно від кількості накопичених травмуючих подразнень, з часом "вибухають" у вигляді різноманітних фобій, депресій, психо- і соматозахворювань.

Під час терапії, імпульси, які передали до мозку негативну інформацію, привели до розладів, повертались до тих аналізаторів, через які вони потрапили в мозок багато років тому. Весь цей час зберігається рефлекторна дуга травматичного подразнення. Психофізіологічний механізм емоційної пам’яті реконструюється завдяки фокусуванні уваги на почуттях, думках, симптомах в теперішньому часі (тут-і-зараз) з подальшою візуалізацією, вербальною інтерпретацією образу (енграми). Ланцюг соматичних проявів паралельно відтворює ланцюг психологічних травм, які сформували проблему. В терапії ці процеси переплітаються і рухаються у зворотному до принципу причинності напрямку: наслідок вказує на причину.

Візуалізація енграм допомагає також опрацювати травмуючі події життя вагітної жінки, які зафіксувала емоційна пам’ять плода на гормональному рівні, і, які часто є пусковими механізмами соматоформних, психосоматичних розладів, особистісних диструктів для нього. Цей метод, зокрема, вирішує проблему утробного періоду відносно бажаності, виношування і народження дитини чи ні. В подальшому житті ці почуттєві розлади проявляються у вигляді проблемних стосунків з батьками (Едіпів комплекс). Чотири приклади такого терапевтичного процесу я описала, починаючи з 2004 р. <2>

У психоаналізі такий процес триває 5-7 років. У гештальт-терапії робота з енграмами травмуючих емоційних подій, які опрацьовані методом візуалізації енграм, дає змогу зробити це набагато швидше. Людина "забуває" емоційну реакцію на "подарунки долі" і має змогу стати такою, якою б мала бути без них. Формуються нові тимчасові зв’язки на місці травмуючих (цьому вже сприяє корекція, адаптація, які зумовлюють і саморегуляцію).

Психоаналіз працює з ”другим поверхом” проблеми, в площині другої сигнальної системи – мислення. Гештальт-терапія починає роботу з ”першого поверху” проблеми, який є базовим, в площині першої сигнальної системи – емоцій, а потім переходить до ”другого поверху”. Спочатку робота проводиться з емоційним відреагуванням, а потім з вербалізацією емоційного відчуття. Такий процес є поступальним у психотерапевтичній роботі. Я вважаю це перевагою методу візуалізації енграм, який презентує гештальт-терапію.

Моя практична робота на протязі трьох років (80 випадків) із застосуванням свого методу візуалізації енграм, наводить на роздуми про те, що багато захворюваннь психогенного характеру мають однакове походження, однаковий механізм формування, а, отже, і однаковий шлях лікування та зміцнення людей, що є дуже оптимістичним і радісним.

 

Автор

Оксана Гальчук, магістр психології, старший викладач кафедри педагогіки і психології Коломийського інституту Державного вищого навчального закладу "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника".

Адреса: вул. Чайковського, 52 / 24а, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, Україна.

e-mail: oksana_galchyk@ukr.net

 

 

Література

Батуєв О.С. Фізіологія вищої нервової діяльності і сенсорних систем. 3-є видання. –  Питер, 2005.

Гальчук О. Я. Магістерська робота "Феноменологічний аналіз емоційного від реагування в гештальт-терапії" – Івано-Франківськ, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, 2004. – 130 с.

Лурія О.Р. Основи нейропсихології. –  М., 1973.

Симонов П.В. Емоційний мозок. – М., 1981.

Симонов П.В. Теорія відображення і психофізіологія емоцій. – М., 1970.

Ухтомський О.О. Зібрання творів: в 6 т. –  Ленінград, 1954.

   Я дякую Богові за Його щедрий Дарунок. Присвячую цю працю проф. О. Фільцу та його колегам Г. Дарій, Н. Долішній,Р. Кечуру та О.Мироненку зі Львова, які запалюють ліхтарі в темряві.

Архів новин  2006  2007  2008  2009  2010  2011  2012  2013  2014  2015  2016  2017